А як ви встановлюєте діагноз? Ви “бачите” хворобу як тільки пацієнт переступив поріг кабінету, або ж педантично збираєте анамнез життя та проводите огляд по органам і системам? Чи задумувалися ви колись над тим як проходить процес діагностики та які підходи ви використовуєте?

Не знаю як ви, але я лише нещодавно дізнався, що все те що я роблю підсвідомо – давно чітко описано та має певні назви. Звісно, методів постановки діагнозу може бути безліч; і в кінці кінців кожен з нас напрацьовує свій власний підхід та алгоритм. Проте, серед усіх можливих варіантів, глобально, можна виділити три діагностичні методики або моделі, саме про них я і хочу розповісти вам в цій статті. 

Модель Скотленд Ярд (The Scotland Yard Model)

Лінійно-рекурсивна методика або модель скотленд ярд включає в себе ряд послідовних чітко визначених кроків. Саме ця методика вважається найбільш класичною та академічною, і саме їй навчають в університетах. Щоб зрозуміти що мається на увазі – згадайте ваші студентські історії хвороб, де все було напрочуд детально, чітко, та по розділах, з повним фізикальним обстеженням та оглядом всіх органів і систем. (ну чи, принаймні, мало так бути…)

Так і тут, ви збираєте повний анамнез, проводите огляд, формулюєте список можливих діагнозів, обираєте найбільш ймовірний та формулюєте діагностичну гіпотезу. Далі ви перевіряєте її за допомогою лабораторних та інструментальних обстежень. Діагноз не підтвердився? – Не біда, переходимо до наступної нозології з списку диф діагностики, та “запускаємо” алгоритм по колу (лінійно-рекурсивна модель).  

Головна перевага – з найбільшою ймовірністю, рано чи пізно ви дійдете до вірного діагнозу. Такий підхід не вимагає наявності клінічного досвіду, проте є дорогим фінансово та дуже затратним по часу. А тому, використовувати його рекомендують під час навчання та на ранніх етапах клінічної практики. Як на мене такий підхід гарно розвиває клінічне мислення лікаря, дозволяє постійно тренувати пам’ять та згадувати всі можливі причини того чи іншого симптому або синдрому. Також вона дозволяє не пропустити більш рідкі хвороби, та випадки атипового перебігу. Для молодих лікарів однозначно мастхев. 

Модель Доктора Ватсона або розпізнавання патернів.

Цей метод – для справді серйозних “хлопців” та бабусь під під’їздом. Головна його суть в вислові – “Я таке вже десь бачив”.

При його використанні діагностична гіпотеза формується ще на етапі збору скарг. І весь подальший діагностичний процес – анамнез хвороби, огляд, обстеження – спрямований на підтвердження цієї гіпотези. У випадку ж якщо вона не підтверджується, на підставі отриманих даних формується нова гіпотеза і процес повторюється.

Мінусом є те, що таким чином ви можете розпізнати лише ті хвороби, які вже зустрічали; або ж, принаймні, читали про них в книжках. А тому, у бабусь під під’їздом ця методика часто дає збої у вигляді хибних діагнозів; адже, для її використання, лікар повинен мати певний клінічний досвід та хороші теоретичні знання. Методика ефективна як з економічної точки зору, так і з точки зору використання часу лікаря і пацієнта. Чудова для діагностуваня найбільш поширених хвороб та хвороб з типовим перебігом; проте, ризик пропустити незнайому або рідку хворобу тут найвищий.

Модель Шерлока Холмса

Ця методика поєднує в собі найгірші явища перших двох, проте саме в цьому проявляється її справжня сила. Ефективна вона лише для діагностики рідкісних хвороб та синдромів. Спершу, як і в моделі скотленд ярд, ви збираєте скарги, детальний анамнез та проводите всесторонній огляд. Аналізуючи ці дані обираєте декілька найбільш характерних ознак, і після чого у вас є два варіанти розвитку подій: 

  1. Спрацьовує розпізнавання патернів. Ви розумієте що вже зустрічали щось подібне, а тому, відразу переходите до тестування гіпотези, або, якщо ж лабораторне чи інструментальне підтвердження відсутнє, діагноз встановлюється клінічно;
  2. Ви не зустрічали таку хворобу, а тому шукаєте інформацію в книгах та інших джерелах, формуєте гіпотезу та перевіряєте її. Якщо щось підтвердилося – супер! Якщо ж ні – ви переходите до спостереження та чекаєте на появу нових симптомів, після чого процес повторюється знову.

Методика найбільш затратна по часу, ресурсам та вимагає глибоких знань медицини та клінічного досвіду. Проте, саме вона робить з лікаря справжнього доктора Хауса та дозволяє йому розплутувати складні випадки, діагностувати рідкісні хвороби.

Здається, все очевидно. Проте, скажу чесно, я ніколи раніше не задумувався над тим яким чином я встановлюю діагноз. В голові була стандартна університетська схема (модель скотленд ярду), проте, застосовувати її в практиці, банально не вистачало часу, а в більшості випадків – просто не було потреби. А тому, я підсвідомо застосовував інші стратегії.   

І хоч все очевидно, як на мене, така систематизація діагностичних підходів дуже важлива. Адже розуміючи недоліки та переваги конкретного методу, ти можеш краще аналізувати власні дії, краще розуміти в яких моментах можеш допуститися помилки та краще розуміти коли варто переключитися з одного підходу на інший. 

А який підхід в діагностиці використовуєте ви? – пишіть в коментарях 😉

Джерело: Jon M Aase: Diagnostic Dysmorphology 1990.  Pages 259-263



Tags:

Всі матеріали сайту є інтелектуальною власністю автора. Викроистання матеріалів сайту дозволено лише за умови посилання на джерело. (гіперпосилання для інтернет-ресурсів)

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *